§ 1. Поняття відносної самостійності права

Усі так чи інакше пов’язані між собою явища соціальної дійсності доповнюють і збагачують одне одного. Завдяки цьому можливе пізнання права як конкретного цілого ы всієї системи різноманітних відносин.

Дуже поширене до розпаду Союзу РСР твердження про те, що зміст права є похідним від економіки, було проявом вульгарного економізму. Однак слід відхилити спрощене уявлення про те, що норми тільки юридично виражають економічні процеси суспільного життя, протоколюють економічну діяльність. Насправді на формування права і його зміст впливають спадковість, міжнародні, організаційно-управлінські, демографічні, релігійні фактори, загальний рівень культури суспільства тощо. Не випадково в науці відмежовують юридичні відносини від інших соціальних відносин, оскільки вони мають свою власну, “паралельну” історію. З моменту свого виникнення право набуває відносної самостійності щодо суспільства, держави, економіки, волі правлячих сил, звичаїв, моралі, корпоративних та інших соціальних норм.

Відносна самостійність передбачає наявність не менше двох компонентів, які перебувають у причинній або функціональній взаємодії. Відносна самостійність права вказує на його чільну роль, першість стосовно інших явищ дійсності. При цьому абсолютної, самодостатньої самостійності, відокремленості від зовнішніх чи внутрішніх факторів у складних соціальних системах бути не може. Така властивість права дозволяє без обмежень використовувати набутий корисний досвід у регулюванні суспільних відносин.